Новинка: джин «Антонік»

UPD. Перша партія пішла за три години, відкрито передзамовлення на другу.

У попередньому пості, де базовій теорії передбачалося відвести пару абзаців, я, як зазвичай, захопився і написав текст для тих, хто не знайомий з азами (в цьому немає нічого страшного!) виробництва міцного алкоголю. Для представлення нового продукту місця не залишилося, і ось друга спроба.

Нагадаю, що в магазині «Воєводки» відкрився відділ дистилятів. За моїм задумом він складатиметься з шести товарів, з яких в наявності поки тільки один, а решта пʼять зʼявляться, сподіваюся, до кінця цього дикого року, тому що їм потрібен час дозріти.

ДЖИН «АНТОНІК»

Не знаю, як це сталося, немов якесь затемнення зійшло. Джин в моєму магазині взагалі не повинен був зʼявитися ніколи. Це напій, який я зненавидів в шістнадцять років, і більша частина життя минула без нього і без будь-якого від цього жалю.

За іронією долі саме він став першим дистилятом, який я готовий представити шановній публіці. І не тому, що мене протягом довгих років просили створити джин і ось нарешті я його зробив. Ніхто мене про таке не просив.
Але коли я спробував те, що у мене вийшло, я переконався, що це шикарний старт.

Хоча, звичайно, це все необʼєктивно, тому що своєму взагалі багато що прощається, алкоголю в тому числі. Будь-яке відхилення від канонічного рецепта, яке б в магазинному продукті розцінювалося як вада в смаку, у своєму напої здається милою авторською деталлю.

Словом, джин вийшов дійсно дивний, але чудовий.

Дивина його полягає в тому, що він… не поєднується з тоніком. Звідси й назва з ледь відчутною грою слів: Untonic.

А прекрасність його в тому, що він чудовий у чистому вигляді.

Коли я зробив перший випробувальний ковток, я сам здивувався: що це, як це?!

По-перше, він дуже мʼякий. Сорокапʼятиградусний джин пʼється легше зернових сорокаградусних. По-друге, у нього ніжний фруктово-апельсиновий присмак. Фруктовий, Карле!

Причому я навіть знаю, як так вийшло, але не впевнений, що зможу повторити, тому що рецепт не те що корегувався на ходу — він переосмислювався в процесі. З наполеонівською рішучістю одні інгредієнти безжально замінялися іншими.

І ось ми отримали джин з таким ніжним смаком, що він губиться в агресивному тоніку, але розкривається пахучою трояндою в чарці на тонкій ніжці.

Як вживати: після вечері по парі келешків маленькими ковтками. Можна взагалі нічим не закушувати або покласти на блюдце кілька виноградинок. Тільки не хапати їх відразу. Я підношу чарку до носа, вдихаю хвойний запах справжнього ялівцю, трохи відпиваю, рецептори відразу дають сигнал хвойного смаку. Потім ковтаю, в горлі зʼявляється палаюче тепло. Дивно, думаю, як мʼяко пʼються сорок пʼять градусів, не повірив би. І потім, щоразу несподівано, в посмаку проявляються фруктові та цитрусові нотки. Чистий захват. Я шістнадцятирічний дивлюся на себе сорокарічного з чаркою джина та блаженною посмішкою насолоди й не вірю, що таке взагалі можливо.

Зараз для мене мій «Антонік» це напій номер один. З двадцяти доступних пляшок дві я забираю собі, в магазині залишаються вісімнадцять.

Посилання тільки тут, на сайт поки не викладаю: https://voevodka.ua/distillates/gin.

Ще момент: для лінійки дистилятів ми обрали інші пляшки. Вони без нарізного горлечка та алюмінієвих ковпачків і закупорюються Т-образними корками. Цілісність упаковки забезпечують «акцизні марки» — папірці, які наклеюються на пробку по типу акцизної марки. На фото її ще немає, але до завтра, думаю, ми їх намалюємо та надрукуємо. Хоча особливого сенсу в ній я поки не бачу, тому що все одно всі пляшки розливаю і пакую я сам і відправляю особисто вам, але так типу солідніше.

Найголовніше: 290 грн за півлітра.